Що таке антиутопія в літературі? (коротко і зрозуміло). Кращі книги в жанрі антиутопія

5

«антиутопія як відокремлений літературний жанр»

Характеристика жанру «антиутопія», його історія і основні риси

Антиутопія, як правило, зображує суспільство, що зайшло в соціально-моральний, економічний, політичний або технологічний глухий кут через низку невірних рішень, прийнятих людством. Антигуманний тоталітаризм, диктат, відсутність свободи, страх, доносительство, безнадійність боротьби — ось теми, що зачіпаються цим жанром. Сюжет часто вибудовується на протидії особистості або невеликої групи особистостей правлячому диктату, найчастіше закінчується поразкою героїв [морсон 1991].

Розглянемо жанр антиутопії більш детально.

Антиутопія як жанр є різновидом утопії (грец. Ou-ні, ні і topos-місце, тобто місце, якого немає; інше пояснення: eu — благо і topos — місце, тобто. Благословенне місце) — літературно-мистецького твору, що містить картину ідеального суспільства, населеного абсолютно щасливими людьми, що живуть в умовах досконалого державного устрою [полонський 2003]. В основі утопії лежить релігійно-міфологічна ідея про землю обітовану. Жанр зародився ще в епоху відродження, назву йому дала однойменна книга томаса мора, англійського гуманіста і політика, що вийшла в 1516 році. Дія книги відбувається на фантастичному острові утопія, де немає приватної власності, праця-загальний обов’язок, а розподіл благ відбувається за потребами громадян. Створюючи книгу, мор частково спирався на діалог платона «держава». Розвитком ідей мора стала праця» місто сонця «(1602) томмазо кампанелли, мріям про ідеальний світ також віддавалися френсіс бекон (»нова атлантида«, 1627), ігнатіус доннеллі (»золота бутель«, 1892), едвард белламі (»золотий вік», 1888) та ін утопічні лінії можна простежити і в творах вольтера, руссо, свіфта [іонін 1988].

Термін «антиутопія» вперше вжив британський філософ джон стюарт мілль в парламентській промові 1868 року, проте в літературі елементи антиутопії проявилися значно раніше. Історія антиутопії, ще не виділеної в окремий жанр, сягає корінням в античність. Деякі праці аристотеля і марка аврелія мали явні антиутопічні риси. Ті ж риси можна простежити і в третій книзі» подорожей гуллівера » (1727) джонатана свіфта, де опис літаючого острова лапута фактично являє собою технократичну антиутопію. Елементи антиутопії зустрічаються в книгах жюля верна (»п’ятсот мільйонів бегуми«), герберта уеллса (»коли сплячий прокинеться«,» перші люди на місяці«,» машина часу«), уолтера бесанта (»внутрішній дім«), джека лондона (»залізна п’ята») [чалікова 1991].

Приводом до розквіту жанру антиутопії послужила перша світова війна і супроводжували їй революційні перетворення, коли в деяких країнах почалися спроби втілити в реальність утопічні ідеали. Яскравіше і наочніше цей процес стався в більшовицькій росії, тим закономірніше поява першої великої антиутопії саме тут. У своєму романі» ми«(1924) євген замятін описав позамежно механізоване суспільство, де окрема особистість стає безпорадним гвинтиком-»нумером». Замятін заклав основи майбутнього розвитку жанру, багато деталей тоталітарної системи, придумані автором, згодом стали класичними в роботах антиутопістів усього світу: насильницьке викорінення інакомислення, нав’язливі змі як головний спосіб прищеплення ідеології, розвинена система стеження, синтетична їжа, відучення людей від прояву емоцій [архипова 1992]. У числі інших радянських антиутопій варто відзначити «ленінград «михайла козирєва,» чевенгур «і» котлован «андрія платонова, також антисоціалістичні настрої лягли в основу творів» майбутнє завтра «джона кенделла (1933) і» гімн» ейн ренд (1938).

Крім соціалізму, хх століття подарувало письменникам і таку антиутопічну тему, як фашизм. Перше антифашистське твір « «місто вічної ночі», було написано американцем міло хастінгсом в 1920 році, через всього рік після виникнення нсдап. У цьому провидчому романі німеччина відгороджується від усього світу в підземному місті під берліном, де встановлюється «нацистська утопія», населена генетично виведеними расами надлюдей і їх рабів. До теми фашизму зверталися і герберт уеллс (»самовладдя містера парема«, 1930), карел чапек (»війна з саламандрами«, 1936), мюррей константайн (»ніч свастики», 1937) [любимова 2001].

Під перо антиутопістів потрапили і менш радикальні суспільні тенденції. Олдос хакслі в одній з найбільших антиутопій в історії літератури» про чудовий новий світ » (1932) майстерно препарує капіталізм, доведений ним до абсурду. Автор зображує технократичну кастову державу, засноване на досягненнях генної інженерії, де літочислення ведеться від різдва американського автомобільного магната генрі форда, а зате такі поняття, як «мати», «батько», «любов» вважаються непристойними [лазаренко 1991].

З варіаціями на тему тоталітаризму і абсолютного конформізму можна ознайомитися в творах джорджа оруелла» скотний двір «(1945) і» 1984 » (1948), які будуть розглянуті далі. Близькі до ідей оруелла пізніші» 451 за фаренгейтом «рея бредбері і» заводний апельсин» ентоні берджесса (обидві-1953).

В даний час жанр антиутопії багато в чому змикається з науковою фантастикою і пост-апокаліптикою, також логічним продовженням традицій технократичних антиутопій став жанр кіберпак, популярний як в літературі, так і в кінематографі.

Антиутопія є логічним розвитком утопії. На противагу останній, антиутопія ставить під сумнів можливість досягнення соціальних ідеалів і встановлення справедливого суспільного ладу. Розквіт антиутопій припадає на хх століття, століття бурхливих соціально-політичних і культурних подій, двох світових воєн і революцій, інтенсивного розвитку науки і створення тоталітарних режимів. На зміну романам-мріям проходять романи-попередження, письменники виносять на суд читача своє бачення подальшого розвитку людської цивілізації, обумовлене розчаруванням в утопічних ідеалах минулого і невпевненістю в завтрашньому дні. Загроза втрати моральності підкріплена науково-технічним прогресом, що робить можливим духовне і фізичне поневолення людства. Ідеї та цілі письменників-антиутопістів мало відрізняються один від одного, засоби ж їх вираження дають простір для осмислення як вченим-літературознавцям, так і численної читацької аудиторії [новіков 1989].

Жанр антиутопії як ніякий інший пов’язаний з істоіческой дійсністю. Антиутопія виділяє найбільш небезпечні, з точки зору авторів, суспільні тенденції, найчастіше сучасні самим авторам, як то фашизм, тоталітаризм і ін.твори цього жанру є одночасно і реакцією на ці тенденції, так і передбаченням їх подальшого розвитку. Риси суспільства, що викликають найбільше неприйняття автора, приписуються якомусь уявному суспільству, розташованому на відстані — в просторі або в часі. Дія антиутопій відбувається або в майбутньому, або на географічно ізольованих ділянках землі [шишкін 1990].

Суспільство, описуване в антиутопії, зазвичай зображено зайшов в глухий кут-економічний, політичний або технологічний, причиною чого послужив ряд невірно прийнятих людством рішень. Це може бути, наприклад, неконтрольований технологічний прогрес, що виражається в роботизації виробництва, впровадженням технічно досконалих систем стеження за населенням, криза перевиробництва і переозброєння; або диктат, що міцніє роками і тримає в страху всю державу; або фінансова надмірність, збіднююча моральність людей; або ж сукупність цих причин [шишкін 1993].

Найважливішою рисою світу, описаного в антиутопії, є обмеження внутрішньої свободи, відібрання у особистості права на критичне осмислення того, що відбувається. Людям прищеплюється абсолютний конформізм, встановлюються рамки розумової діяльності, вихід за які — злочин.

Сюжет вибудовується на протидії особистості або невеликої групи особистостей пануючому диктату. Долі героїв в різних творах відрізняються, але в більшості випадків антиутопії позбавлені щасливого кінця, і головного героя чекає поразка, моральне і/або фізичне. Це свого роду конкретизація загального для літератури і мистецтва питання про людину:

«жанр антиутопії по-своєму конкретизує загальний для літератури і мистецтва питання про людину. Письменники-антиутопісти, подібно натуралістам, проводять свого роду науковий експеримент над суспільною природою людини, поміщаючи його в свідомо спотворені,