Місцеве самоврядування. Розвиток системи місцевого самоврядування в радянський період

4

Характер і спрямованість процесів організації влади на місцях докорінно змінилися після жовтня 1917 р.був узятий курс на ліквідацію старих органів місцевого самоврядування. Звичайно, відразу одним ударом знищити їх було не можна, особливо в тих районах, де нові органи влади-ради-тільки ще створювалися. З 19 грудня 1917 р.функціонував навіть спеціальний наркомат у справах самоврядування, який очолювали ліві есери. Він проіснував всього три місяці і був скасований після того, як ліві есери в березні 1918 р. На знак протесту проти укладення брестського миру вийшли зі складу радянського уряду.

До цього часу майже всюди органи земського і міського самоврядування виявилися скасованими. Ліквідація старих органів самоврядування проводилася згідно з циркуляром наркомату внутрішніх справ від 6 лютого 1918 р., відповідно, з яким підлягали розпуску міські і земські органи самоврядування, які виступають проти радянської влади, а інші органи самоврядування входили в апарат місцевих рад, «щоб не було двох однорідних органів, що відають однією і тією ж роботою».

Ідея місцевого самоврядування, що передбачає відому децентралізацію влади, незалежність і самостійність органів самоврядування, вступила в протиріччя з практичними завданнями держави пролетарської диктатури, що є за самою своєю природою державою централізованим.

Разом з тим треба мати на увазі, що в перші місяці будівництва радянської державності домінувала місцева автономія. Місцеві ради не визнавали ніякого втручання з боку центру:» вся влада на місцях » — таким було їхнє гасло. Це був час появи обласних, губернських і навіть повітових республік на чолі з власними рнк (радами народних комісарів).

Однак до середини 1918 р.роздробленість рад, непокора їх центру були зжиті. Конституція ррфср 1918 р визначила ставлення волосної влади до повітової, повітової-до губернської і цієї останньої-до центру. В основу організації влади на місцях був покладений принцип єдності системи рад як органів державної влади. Місцеві ради та їх виконавчі комітети виступали як місцеві органи державної влади та управління, будучи структурною частиною єдиного централізованого державного апарату управління.

Відповідно до конституції система місцевих органів державної влади включала обласні, губернські (окружні), повітові (районні) і волосні з’їзди рад, міські та сільські ради, а також обираються ними виконавчі комітети. Міські та сільські ради обиралися безпосередньо населенням. З’їзди рад формувалися на основі багатостепінних виборів.

Після прийняття конституції срср 1936 р.і конституції ррфср 1937 р. Всі ланки представницької системи в російській федерації, як і в інших союзних республіках, стали обиратися на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Система з’їздів рад була скасована: всі представницькі місцеві органи державної влади стали іменуватися радами.

Місцеві ради були найчисленнішими органами державної влади. В срср у 80-ті рр.налічувалося понад 51 тис., а в ррфср-понад 28 тис. Місцевих рад.

Термін повноважень місцевих рад змінювався в процесі історичного розвитку радянської держави. Згідно з конституцією ррфср 1937 р місцеві ради обиралися строком на два роки. Конституція ррфср 1978 р. Встановила термін повноважень місцевих рад у два з половиною роки. Відповідно до змін, внесених до конституції ррфср в 1989 р (після прийняття відповідних поправок до конституції срср), термін повноважень місцевих рад збільшився до п’яти років.

Законодавство про вибори встановлювало граничні норми чисельного складу місцевих рад. Так, відповідно до закону ррфср про вибори народних депутатів місцевих рад народних депутатів (1989 р.) в селищні та сільські ради обиралося до 50 депутатів, в районні-до 75 депутатів, а в міські-до 200 депутатів.

Питання в межах своєї компетенції місцеві ради розглядали на сесіях, які скликалися їх виконавчими комітетами. Сесія ради тривала один день. На час її роботи рада обирала голову і секретаря для ведення засідань. Рішення, прийняті радою на сесії, підписувалися головою і секретарем виконавчого комітету.

Місцеві ради обирали з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду та підготовки питань, що належать до відання місцевих рад.

Виконавчими та розпорядчими органами місцевих рад були обрані ними виконавчі комітети у складі голови, заступників голови, секретаря та членів.

Місцеві ради, за винятком селищних та сільських рад, утворювали також відділи та управління виконавчих комітетів, які підпорядковувалися у своїй діяльності як радам та їх виконавчим комітетам, так і відповідним вищестоящим органам державного управління.

Депутати місцевих рад здійснювали свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю у своїй діяльності депутати зобов’язані були керуватися загальнодержавними інтересами, враховувати запити населення виборчого округу, домагатися втілення в життя наказів виборців. Депутати звітували про свою роботу перед виборцями, колективами та громадськими організаціями, які висунули їх кандидатами в депутати. Депутат міг бути відкликаний за рішенням більшості виборців округу.

Виборці давали накази своїм депутатам, які повинні були враховуватися радами при розробці планів економічного і соціального розвитку та складанні бюджету. Однак, як показала практика, це часто виливалося в порожню формальність. Накази підганялися під плани, що спускаються зверху, або приймалися тільки ті з них, які не доставляли великих клопотів. Значне число наказів відхилялося через брак у місцевих рад коштів, необхідних для їх здійснення.

Вищим організаційним принципом побудови і функціонування системи рад був демократичний централізм, що допускає формально самостійність і ініціативу місцевих органів влади, але в дійсності виявляється в жорсткій централізації і концентрації державної влади. Відповідно до цього принципу у віданні вищестоящих рад перебували нормотворчість і планово-регулююча діяльність. Вищестоящі ради здійснювали керівництво діяльністю нижчестоящих органів державної влади. Їх акти були обов’язкові для виконання нижчестоящими радянськими органами влади. Вищестоящі ради вправі були скасовувати суперечать закону рішення нижчестоящих рад, які були їм підзвітні і підконтрольні.

Одним з організаційно-правових виразів демократичного централізму було подвійне підпорядкування виконавчих органів місцевих рад: виконавчих комітетів, відділів і управлінь. Виконавчі органи були підзвітні місцевим радам, які їх формували, і одночасно підпорядковувалися відповідним органам апарату вищестоящих рад. Все це переслідувало мету забезпечити необхідний ступінь централізації державного управління, насамперед у питаннях планування та бюджетно-фінансової діяльності.

Теорія радянського державного права розглядала місцеві ради як представницькі органи нового типу, що поєднують у своїй діяльності прийняття рішень, їх виконання і контроль за проведенням рішень в життя. Цей принцип діяльності рад був сформульований в. І. Леніним, який розвинув стосовно рад положення к. Маркса про паризької комуні як» працюючої корпорації», одночасно законодавчої і виконуючої закони. Його реалізація на практиці повинна була забезпечуватися організаційною будовою рад, їх місцем і роллю в системі державних органів, правовим статусом їх депутатів.

Місцеві ради мали власний виконавчий апарат, який ними формувався і діяв під їх керівництвом. Найбільш важливі питання повинні були вирішуватися депутатами на сесіях рад. Крім того, депутати обиралися до складу виконавчих комітетів, в різні постійні комісії рад, а також вели роботу в своїх виборчих округах. На сесіях рад заслуховувалися звіти про роботу виконавчих комітетів, відділів управлінь виконавчих комітетів, постійних комісій, інших органів, утворених місцевими радами. Місцева рада мала право розглянути питання про реалізацію своїх рішень іЦиркуляру наркомату внутрішніх справ від 6 лютого 1918 р.в рамках цього курсу скасували міські та земські органи, які виступали проти радянської влади, а решта влилися в апарат місцевих рад.

В основу організації влади на місцях був покладений принцип єдності системи рад як органів державної влади. У підсумку ідея місцевого самоврядування, що передбачає відому децентралізацію влади, незалежність і самостійність органів самоврядування, вступила в протиріччя з практичними завданнями держави пролетарської диктатури, що є за своєю природою державою централізованим.

Конституція ррфср 1918 р закріпила систему місцевих органів державної влади, яка включала в себе обласні, губернські (окружні), повітові (районні) і волосні з’їзди рад, міські та сільські ради, а також обираються ними виконавчі комітети. Після прийняття конституції срср 1936 р.і конституції ррфср 1937 р. Всі ланки представницької системи в російській федерації, як і в інших союзних республіках, стали обиратися на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Місцеві ради були найчисленнішими органами державної влади. В срср їх налічувалося понад 50 тис., а в ррфср – близько 28 тис. Депутати місцевих рад здійснювали свої повноваження без відриву від виробництва або служби. У своїй діяльності вони зобов’язані були керуватися загальнодержавними інтересами, враховувати запити населення виборчого округу, домагатися втілення в життя наказів виборців.

Головним організаційним принципом побудови і функціонування системи рад був демократичний централізм. Вищестоящі ради здійснювали керівництво діяльністю нижчестоящих органів державної влади. Їх акти були обов’язкові для виконання нижчестоящими радянськими органами влади. Вищестоящі ради вправі були скасовувати суперечать закону рішення нижчестоящих рад, які були їм повністю підзвітні і підконтрольні.
Одним з організаційно-правових виразів демократичного централізму було подвійне підпорядкування виконавчих органів місцевих рад-виконавчих комітетів, відділів і управлінь. Вони були підзвітні місцевим радам, які їх формували, і одночасно підпорядковувалися відповідним органам апарату вищестоящих рад.
Важлива особливість організації та діяльності рад – партійне керівництво ними.
Наприкінці 1980-х років були зроблені спроби поліпшити організаційну структуру рад: з’явилися президії місцевих рад, голови рад, які повинні були здійснювати деякі функції, що раніше належали виконкомам. 9 квітня 1990 р.був прийнятий закон срср «про загальні засади місцевого самоврядування та місцевого господарства в срср». Відповідно до нього основною ланкою в системі місцевого самоврядування повинні були стати місцеві ради як представницькі органи влади. 6 липня 1991 р.в ррфср прийняли закон «про місцеве самоврядування в ррфср». Він дав імпульс процесу перетворення місцевих органів влади, формування системи місцевого самоврядування в російській федерації.
У цей період були зроблені перші кроки на шляху затвердження інших принципів організації управління на місцевому рівні, ніж ті, що були властиві радянській організації влади. Однак спроба ввести місцеве самоврядування за допомогою прийняття союзного, а потім російського закону про місцеве самоврядування, не реформуючи по суті колишню систему, не дала очікуваних результатів.

  • 9. Реформа мсу та подальший розвиток наукової дисципліни мп
  • 10. Основні теорії мсу
  • 11. Муніципальні системи зарубіжних країн (великобританія, франція, фрн і сша). Загальна характеристика
  • 12. Земське і міське самоврядування в дореволюційній росії
  • 13. Особливості організації місцевої влади в радянський період розвитку держави
  • 14. Поняття мсу. Мсу та державна влада
  • 15. Право громадян на здійснення мсу
  • 16. (повно) загальні принципи мсу: поняття, зміст і правове регулювання
  • 16. (коротко) загальні принципи мсу: поняття, зміст і правове регулювання
  • 17. Функції мсу: поняття, зміст і правове регулювання
  • 18. Система мсу: поняття і склад
  • 19. Організаційні форми здійснення мсу
  • 20. Місцевий референдум: поняття, правове регулювання, порядок призначення та проведення.
  • 21. Муніципальні вибори: поняття, види, правове регулювання, порядок призначення і проведення.
  • 22. Форми взаємовідносин виборних посадових осіб мсу, депутатів і виборців (відгук, звіти та ін.).
  • 23. Голосування з питань зміни меж муніципального освіти, перетворення муніципального освіти.
  • 24. Схід громадян
  • 25. Правотворча ініціатива громадян
  • 26. Територіальне громадське самоврядування: поняття, функції та правове регулювання. Органи територіального громадського самоврядування: порядок утворення та компетенція
  • 27. Публічні слухання
  • 28. Зборів громадян, конференції громадян (збори делегатів) (статті 29 – 30 фз від 06.10.2003)
  • 30. Звернення громадян до органів мсу та інші форми безпосереднього здійснення населенням мсу та участі в його здійсненні (статті 32 — 33 фз від 06.10.2003)
  • 31. Органи та посадові особи мсу: поняття та види
  • 32. Організаційно-правові форми міжмуніципального співробітництва: поняття та види
  • 2.2. Міжрегіональні:
  • частина iii (встановлює порядок підписання, ратифікації та набрання чинності хартії).
  • 35. Повноваження органів державної влади рф і органів державної влади суб’єктів рф в області правового регулювання мсу (статті 5-6 фз від 06.10.2003)
  • 36. Система муніципальних правових актів
  • 38. Поняття і розвиток територіальних основ мсу
  • 39. Принципи територіальної організації мсу
  • 40. Муніципальне освіти (мо): поняття, види, порядок перетворення
  • 41. Поняття, види і склад територій муніципальних утворень. Порядок встановлення та зміни меж муніципального освіти
  • 42. Організаційна основа мсу: поняття, розвиток і правове регулювання
  • 43. Структура органів мсу: поняття, порядок її визначення та правове закріплення
  • 44. Представницькі органи мсу: поняття, порядок роботи, компетенція, акти
  • 46. Глава муніципального освіти і глава місцевої адміністрації: поняття, порядок заміщення посади, повноваження
  • 48. Контрольний орган муніципального освіти: поняття, порядок формування, функції
  • 49. Муніципальні нормативні правові акти (мпа): поняття, види, порядок прийняття, набрання чинності та скасування
  • 50. Муніципальна служба: поняття, принципи, правове регулювання
  • 51. Муніципальна посада: поняття і види. Правовий статус муніципального службовця
  • 52. Проходження муніципальної служби
  • 53. Економічна основа мсу: поняття і розвиток, загальна характеристика
  • 54. Муніципальна власність: поняття, загальна характеристика
  • 55. Місцевий бюджет: порядок формування, затвердження та виконання
  • 57. Фінансування здійснення окремих державних повноважень
  • 58. Особливості організації мсу федеральних містах
  • 59. Особливості організації мсу в закритих адміністративно-територіальних утвореннях
  • 60. Особливості організації мсу в наукоградах
  • 61. Особливості організації мсу на прикордонних територіях (фз «про державний кордон рф» від 01.04.1993)
  • 62. Особливості організації мсу, обумовлені проживанням на території муніципального освіти корінних нечисленних народів рф, історичними та іншими місцевими традиціями
  • 63. Особливості організації мсу, обумовлені правовим статусом муніципальних утворень різних видів (в муніципальному районі, міських і сільських поселень, міських округах)
  • 64. Поняття та правове регулювання предметів ведення мсу
  • 65. Поняття повноважень мсу та форми їх здійснення. Співвідношення компетенції представницького органу мсу та інших органів мсу
  • 66. Повноваження мсу в планово-фінансовій діяльності
  • 67. Повноваження мсу в галузі управління муніципальною власністю. Взаємовідносини органів мсу з муніципальними підприємствами, установами та організаціями. Міжмуніципальне співробітництво
  • 68. Взаємовідносини органів мсу з підприємствами, установами та організаціями, які не перебувають у муніципальній власності. Муніципальне замовлення
  • 69. Повноваження мсу в галузі використання та охорони землі та іншихПриродних ресурсів
  • 70. Повноваження мсу в галузі будівництва, транспорту та зв’язку
  • 71. Повноваження мсу у житловій сфері, у сфері комунального, побутового та торговельного обслуговування населення
  • 72. Повноваження мсу в галузі освіти і культури
  • 73. Повноваження мсу в галузі охорони здоров’я населення
  • 74. Повноваження мсу в галузі охорони громадського порядку, цивільної оборони, забезпечення безпеки населення
  • 75. Поняття, система та правове регулювання гарантій мсу
  • 76. Гарантії організаційної самостійності мсу
  • 77. Гарантії фінансово-економічної самостійності мсу
  • 78. Судова та інші правові форми захисту мсу
  • 79. Поняття, види та правове регулювання відповідальності в системі мсу
  • 80. Відповідальність органів і посадових осіб мсу перед населенням
  • 81. Від-ть органів та посадових осіб мсу перед державою
  • 2) відповідальність глави мо і глави місцевої адміністрації перед державою настає у разі:
  • 3) одна з форм прояву відповідальності перед державою – тимчасове здійснення органами державної влади окремих повноважень органів мсу у випадках:
  • 5 березня 1917 р. Було видано розпорядження тимчасового уряду про передачу влади в губерніях і повітах комісарам тимчасового уряду, якими, в основному, ставали представники земських управ.

    При міністерстві внутрішніх справ було створено особливу нараду. У числі його завдань була підготовка необхідних матеріалів щодо реформи мсу.

    15 липня 1917 р.було затверджено положення про селищне управління, якого мало вводитися в залізничних, фабрично-заводських, рудникових, дачних та інших населених пунктах, за умови наявності там необхідних місцевих потреб у благоустрої.

    Постановою тимчасового уряду від 21 травня 1917 р. «про волосне земське управління» було засновано волосне земство.

    Організація місцевої влади в радянський період

    З перших днів свого існування ради депутатів прагнули або змінити органи мсу, або поставити їх під свій контроль. Поступово ради депутатів змінювали на місцях органи земського та міського самоврядування.

    Конституція ррфср 1918 р. Встановила принцип єдності рад як органів державної влади з жорсткою підпорядкованістю нижчестоящих органів вищестоящим.

    За радянських часів одним з основних принципів організації та діяльності всіх ланок рад був принцип демократичного централізму. цей принцип був покладений в основу об’єднання всіх рад в одну систему. Принцип демократичного централізму відбивався в конституціях радянського періоду і в законах, що регламентують організацію діяльності окремих ланок рад. Це закон про селищні, сільські ради народних депутатів ррфср (1968), закон про міську, районну в місті раду народних депутатів ррфср (1971), закон про крайову, обласну раду народних депутатів (1980).

    В цілому мсу стало розглядатися як інститут, властивий виключно буржуазної демократії. тільки на початку 60-х років xx ст.поступово знову стали розвиватися дослідження про місцеве територіальне самоврядування. Знову проблема правового статусу місцевих органів влади була піднята в період підготовки та обговорення проекту конституції срср 1977 р. Підсумком стало закріплення в конституції положення про наявність в радянському союзі системи місцевих органів державної влади, в принциповому плані не відрізняється від раніше діючого конституційного положення.

    Новий етап у розвитку мсу був пов’язаний з прийняттям 9 квітня 1990 р.закону срср «про загальні засади мсу і місцевого господарства в срср» і 6 липня 1991 р. Закону ррфср «про місцеве самоврядування в ррфср». Дані закони зіграли певну роль у розвитку мсу. Однак протистояння представницьких органів (рад) і виконавчих органів, певна конфронтація органів державної влади та місцевих органів у підсумку призвели до розпуску місцевих рад і виданню положення про основи організації мсу в рф на період поетапної конституційної реформи, затвердженого указом президента рф від 26 жовтня 1993 р. Згідно з цим положенням:

      Органами мсу у містах, сільських поселеннях, інших населених пунктах були виборні та інші органи мсу — збори представників, голова мсу.

      На територіях, що включають кілька міських чи сільських поселень, спільним рішенням органів мсу може бути створений єдиний орган мсу відповідних територій;

      У міських і сільських поселеннях з населенням до 5 тис. Осіб мсу могло здійснюватися безпосередньо населенням через збори, сходи і виборним главою мсу, який періодично звітує перед зборами, сходом. в інших населених пунктах (містах, міських, сільських поселеннях та ін.) передбачалося створення представницьких колегіальних органів мсу і голови мсу.

      У містах та інших поселеннях з населенням понад 50 тис.чоловік глава адміністрації призначався главою адміністрації краю, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу або обирався населенням;

      Виборний представницький орган мсу працював, як правило, на непостійній основі і скликався на свої засідання відповідним главою мсу. При цьому рішення виборного представницького органу підписувалися головою мсу.

      До компетенції виборного представницького органу мсу входили: затвердження місцевого бюджету та звіту про його виконання, а також встановлення місцевих податків і зборів (за поданням та погодженням з головою мсу), затвердження програми розвитку територій, прийняття положення (статуту) про місцеве самоврядування, здійснення контролю за діяльністю голови мсу;

      В компетенцію глави мсу входили: управління муніципальним господарством, розпорядження майном і об’єктами муніципальної власності, розробка місцевого бюджету, забезпечення його виконання, а також виконання інших виконавчо-розпорядчих функцій. причому дані функції глава мсу здійснював безпосередньо або через утворені ним органи;

      Органи мсу наділялися правом самостійно визначати свою структуру мсу.

  • Після жовтневої революції 1917 р. У країні склалася така система влади, за якою всі представницькі органи (зверху до низу) входили в єдину систему державної влади. Це, природно, змінило існуючі до революції уявлення про місцеве самоврядування як самоврядування населення. Іншими словами, місцеве самоврядування у вигляді рад народних депутатів фактично стало представляти з себе низову ланку єдиного державного апарату.

    Жовтнева революція внесла докорінні зміни у формування системи місцевих органів влади та її структуру.

    У жовтні 1917 р. Діяло понад 1430 рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та понад 450 рад селянських депутатів. Відзначимо, що на дону і кубані існували так само і ради козацьких і селянських депутатів.

    Але в більшості вони спиралися у своїй діяльності не на законодавчі акти, видані владою, а на думку, побажання мас. Ради найчастіше самі визначали кількісний склад депутатів, самі розробляли свої повноваження і структуру.

    До кінця грудня 1917 р. Ставлення нового уряду до інститутів старого самоврядування змінюється: 27 грудня 1917 р. Декретом рад народних комісарів був розпущений земський союз. До весни 1918 р.завершилася ліквідація всіх земських і міських органів місцевого самоврядування. До 20 березня 1918 р.діяв наркомат з місцевого самоврядування, але після виходу з коаліційного (з лівими есерами) уряду лівих соціалістів-революціонерів, він був скасований як самостійна установа.

    Після зміцнення рад в губернських і повітових центрах вони негайно приступали до організації рад у волостях і селах.

    Аналізуючи законодавство того періоду, можна виділити три характерні риси притаманні місцевим радам. По-перше, місцеві ради були органами влади і управління, що діють в межах існуючих тоді адміністративних територій. По-друге, існував організаційний взаємозв’язок і супідрядність по вертикалі. І, нарешті, при визначенні компетенції і меж повноважень місцевих рад, встановлювалася їх самостійність у вирішенні питань місцевого значення, але їх діяльність допускалася лише відповідно до рішень центральної влади і вищестоящих рад.

    Процес переходу державної влади на місцях до рад не був би короткочасним: певний час земські та міські органи, місцевого самоврядування функціонували паралельно місцевим радам, при цьому вони не завжди протиставлялиСебе останнім.

    В конституції ррфср 1918 р завдання місцевих рад визначалися наступним чином:

    Проведення в життя всіх постанов вищих органів радянської влади;

    Прийняття всіх заходів до підняття даної території в культурному і господарському відношенні;

    Дозвіл всіх питань, що мають чисто місцеве (для даної території) значення;

    Об’єднання всієї радянської діяльності в межах даної території.

    Всі доходи і витрати місцевих рад були поставлені під контроль центру.

    Наприкінці 1919 р. Були визначені одиниці місцевого самоврядування незалежно від розміру (губернії, повіту, волості, міста, села). Вони стали називатися комунами. У радах були створені спеціальні органи (комунвідділи) для керівництва «комунальним господарством». У квітні 1920 р.був створений центральний регулюючий орган — головне управління комунального господарства.

    Самостійна господарська діяльність рад розпочалася восени 1924 р.з виділення самостійних міських бюджетів. З розвитком товарно-грошових відносин у місцевих рад з’являються кошти для формування власних бюджетів. Їх основою стають доходи від знову відновлених податків, плати за житло та інші комунальні послуги.

    В цілому ж періоду діяльності рад були притаманні:

    Деяка децентралізація єдиної ієрархічної радянської системи, перерозподіл прерогатив у бік деякого посилення прав і повноважень її низових ланок;

    Розширення соціально-економічних повноважень місцевих рад в особі їх виконавчих органів за рахунок поглинання ними місцевих територіальних органів, центральних урядових структур, формування спеціальних органів управління комунальним господарством;

    Спроби більш-менш широкого залучення у виборчий процес на місцях «трудящих мас», пожвавлення рад при збереженні жорсткого політичного контролю з боку правлячої партії;

    Формування самостійної фінансово-матеріальної бази місцевих рад, відновлення системи оподаткування в умовах реанімації товарно-грошових відносин;

    Створення нормативно-правової основи, що забезпечувала певну «автономізацію» місцевих рад.

    У 60-80 р. Xx ст. В срср було прийнято чимало постанов, присвячених проблемам вдосконалення місцевого самоврядування. Це постанови цк кпрс «про поліпшення діяльності рад депутатів трудящих та посилення їх зв’язків з масами» (1957), «про роботу місцевих рад депутатів трудящих полтавської області» (1965), «про поліпшення роботи сільських і селищних рад депутатів трудящих» (1967 р.), «про заходи щодо подальшого поліпшення роботи районних і міських рад депутатів трудящих» (1971), постанова цк кпрс, президії верховної ради срср і ради міністрів срср «про подальше підвищення ролі рад народних депутатів у господарському будівництві» (1981) та ін.

    Але, як зазначають історики, ці нововведення бажаного результату не дали: свою роль зіграла командно-адміністративна система. Справа в тому, що встановлюючи в черговому акті нові права рад, центр «забував» забезпечити їх матеріальними, організаційними та структурними механізмами, і ці нововведення прирікалися на декларативність.

    Система місцевого самоврядування в срср, в тому числі і в російській федерації в 80-і рр.xx ст. Характеризувалася наступним чином. За конституцією срср 1997 р. Місцеві ради повинні були керувати на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджувати плани економічного і соціального розвитку і місцевий бюджет; здійснювати керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами і організаціями; забезпечувати дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяти зміцненню обороноздатності країни.

    В межах своїх повноважень місцеві ради повинні були забезпечувати комплексний економічний і соціальний розвиток на їх території; здійснювати контроль за дотриманням законодавства розташованими на цій території підприємствами, установами та організаціями вищого підпорядкування; координувати і контролювати їх діяльність в галузі землекористування, охорони природи, будівництва, використання трудових ресурсів, виробництва товарів народного споживання, соціально-культурного, побутового іншого обслуговування населення.

    До виключної компетенції місцевих рад належить:

    Обрання та зміна складів виконавчих комітетів;

    Утворення, обрання та зміна складів постійних комісій ради, заслуховування звітів про роботу виконкомів та постійних комісій.

    Увага до проблем самоврядування в нашій країні зросла в другій половині 80-х р., коли була визнана необхідність переходу від адміністративних до переважно економічних методів управління. Поступово став стверджуватися погляд, що місцеве самоврядування — це самостійний рівень здійснення народом конституційно належної йому влади, що демократичний устрій суспільства можливо лише при відділенні місцевого самоврядування від державної влади.

    Першим практичним кроком на цьому шляху стало прийняття 9 квітня 1990 р. Закону срср»про загальні засади місцевого самоврядування та місцевого господарства в срср».

    Відповідно до закону система місцевого самоврядування включала в себе місцеві ради, органи територіального громадського самоврядування населення (ради та комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські комітети та інші органи), а також місцеві референдуми, збори, сходи громадян, інші форми безпосередньої демократії. Первинним територіальним рівнем місцевого самоврядування визнавалася сільрада, селище (район), місто (район у місті). Закон надав союзним і автономним республікам право самостійно визначати й інші рівні (виходячи з місцевих особливостей).

    Історики, юристи і політологи оцінюють «радянський період розвитку і функціонування місцевого самоврядування в росії наступним чином:

    На думку в.в. Єремяна і м. В. Федорова, для радянського періоду були характерні:

    По-перше, сувора ієрархічність соціальних відносин, структури місцевих самоврядних одиниць (корпорацій) зумовила установку на вертикальну підпорядкованість окремих інститутів. Тому вже до осені 1917 р. Поради почали процес об’єднання з виробленням відповідних принципів функціонування по вертикалі: волость (або місто) — повіт — губернія — область — держава;

    По-друге, не завжди демократичні методи управління корпорацією формували і відповідні уявлення про структуру взаємин як окремих інститутів самоврядування, так і органів місцевого самоврядування та інститутів державної влади. (наприклад, місцеві ради розглядали в якості обов’язкових для себе рішення всіх вищестоящих рад, всеросійських нарад і з’їздів рад);

    По-третє, функціональний зміст місцевої самоврядної одиниці (корпорації) — селища, району і т.д. Як, з одного боку, регулятора політичної мобілізації повинно було, в кінцевому підсумку, сформувати і двоїсте розуміння природи рад. Разом з тим на розвиток рад, їх трансформацію з органів самоврядування в місцеві органи державної влади та управління величезний вплив зробили історичні умови росії. Однією з перших ознак, що показали зміну принципових засад функціонування і діяльності місцевих рад, стала відмова від виборів і перехід до системи так званих «звільнених працівників», призначених на керівні посади вищестоящими радами. Нарешті, включення рад в систему державної влади і перетворення країни в республіку рад знизу доверху — спочатку суперечили самоврядній природі рад.

    На його думку а. Н. Бурова, цей період у розвитку місцевого самоврядування в росії відрізнявся наступними факторами:

    1. Виникнення «радянської» системи місцевого самоврядування стало наслідком творчої активності «трудящих мас», їх прагненням до істинного народовладдя. Це відповідало і доктринальним положенням більшовицької партії з її тезою про необхідність скасування держави як такої і переходу до «комуністичного громадського самоврядування». При цьому земське і міське самоврядування були відкинуті як «буржуазний пережиток».

    2. Однак на противагу доктринальній комуністичній утопії реальна практика більшовизму пішла шляхом конституювання політичної системи тоталітаризму з його всеохоплюючим контролем суспільної іПриватного життя громадян. В рамках сконструйованої тоталітарної суспільно-політичної системи місцеві ради виступали в якості низового осередку жорсткої ієрархічної системи рад, «узурпували» як законодавчі, так і виконавчо-розпорядчі, а часом і судові функції.

    3. Скасований «буржуазний» принцип поділу влади був замінений принципом єдності влади, який на перевірку обернувся диктатом партійного бюрократичного апарату. В рамках єдиного політичного процесу відбулося своєрідне розширення єдиного суб’єктно-об’єктного конструкту (»зворотна узурпація » у рад скільки-небудь значущих управлінських функцій).

    4. В рамках цілісної політичної системи тоталітаризму місцеві ради реально виступали не в якості суб’єкта, а в якості об’єкта владно-управлінського впливу при вирішенні найбільш важливих питань, проявляючи себе в якості низових органів державної влади. У цьому випадку вони виконували чисто декоративну функцію маскування тоталітарної сутності сформованого в росії політичного режиму.

    5. При вирішенні другорядних питань місцевого життя ради в ряді випадків виступали в якості суб’єкта управлінського процесу, але вкрай вузьке поле їх функціонування не дозволяло їм виступати в ролі реального органу громадської самодіяльності. Така їх функція певною мірою дозволяла їм компенсувати крайнощі тоталітаризму, каналізуючи енергію «трудящих мас» в прокрустовому ложі локальних дій та ініціатив, що не зачіпають сутність сформованого суспільно-політичного режиму. В ідеологічному плані це створювало у населення місцевих спільнот ілюзію «народовладдя«,» причетності» справам суспільства і держави, сприяючи, таким чином, стабілізації політичної системи тоталітаризму.

    6. У період апогею тоталітаризму (»пізній сталінізм«) місцеві ради були зведені до ролі» гвинтика » надієрархізованої політичної системи і не могли вже виконувати вищеозначену компенсаторську функцію.

    7. Надцентралізація політичної системи порушила стійкість її несучої опори, підтримуючись на плаву авторитетом харизматичного лідера.

    8. Для відновлення динамічної » рівноваги системи партійно політична еліта пішла шляхом відомої (тобто. Децентралізації, що зняла соціальну напругу і надала низовим ланкам радянської системи (місцевим радам) певну динаміку. Розширення їх прав і повноважень, деяке зміцнення їх матеріальної бази, відома демократизація їх структурування і функціонування, залучення в місцеву самодіяльність ширших мас «трудящих» запобігли розпаду тоталітарної системи, надавши їй як би друге дихання.

    9. Разом з тим відома демократизація політичної системи («хрущовська відлига») послабила всеохоплюючий контроль партійного апарату над суспільно-політичним життям країни, що вступило в протиріччя з сутністю самої тоталітарної системи. У підсумку позначився новий виток «гойдання маятника«: тоталітарна система, вичерпавши на той час можливості свого подальшого зростання, вступила в період занепаду і деградації (епоха»застою»).

    10. Всеохоплюючий процес деградації радянського суспільства обернувся також і деградацією низових ланок політичної системи (місцевих рад). Вони все більш і більш втрачали і без того вельми куцую самостійність, втрачали свої зв’язки з масами, без підтримки яких і без фінансової незалежності переставали бути скільки-небудь самоврядними органами, уособлюючи своєю діяльністю лише державну владу на місцях. Цим і пояснюється утриманський характер даного соціального інституту в період «розвиненого соціалізму».

    11. Прийняті центральною владою рішення щодо розвитку господарської самостійності місцевих рад не приборкали відомчий монополізм, тому що. Для командно-адміністративної системи він органічний. Відсутність ринкових відносин прирікало місцеві ради на фатальну залежність від розподільного центру( центрів), вкрай звужуючи їх матеріальну базу.

    12. Вжиті в період «перебудови «заходи з демократизації діяльності рад сприяли їх черговому» пожвавленню», створивши, таким чином, передумови для вирішального ривка у справі формування місцевого самоврядування.

    13. Разом з тим «перебудовні» заходи показали всю вичерпаність можливостей реформування місцевих рад в рамках дихавшої на ладан тоталітарної політичної системи, коли постало завдання її демонтажу і зміни суспільного ладу, формування громадянського суспільства з принципово іншим політичним устроєм: на демократичній основі і з соціально орієнтованою ринковою економікою, що дозволяє сформувати реальні органи місцевого самоврядування.

    14. Перехід до системи місцевого самоврядування логічно випливав з попереднього соціального розвитку країни. Це було необхідно для того, щоб ефективно вирішувати місцеві проблеми, які «зверху» належним чином вирішуватися вже не могли. Сімдесятирічний» зигзаг » історії не пройшов дарма, з нього були витягнуті відповідні уроки, зокрема, стала ясна нагальна необхідність місцевого самоврядування як такого.